Як я собі і обіцяв, "сповідуюсь" усеосяжному блогспоту. Ну, і нехай не так вже й часто, як хотілося б, але це краще, ніж нічого.
Два тижні промайнули, як реклама на "ICTV". Там іноді справа зверху з'являється лінійка, що вказує, скільки часу залишилося до кінця реклами: я це помітив раптово. І з тих пір дивлюсь цей канал тільки під час реклами, бо та лінієчка цікаво анімована.
І, підсумовуючи себе і своє існування за два тижні (нічого собі термін!), я можу сказати, що хворіти не айс, але льодяний молочний коктейль в маку досить смачний, але не смачніший за домашній, що "Іван Васильович змінює професію" - напрочуд весела комедія...
І справді, я, хоч і зрідка дивлюсь радянські фільми, та маю визнати, що комедії у СРСР створювалися масово-смішні і елегантно гумористично (та маю ж я досвід у перегляді комедій! Хоча, ні, не маю).
Ты пошто боярыню обидел, смерд?!
Я вже й не дуже пам'ятаю, коли то було, але дивно-дивним чином в мене вийшло продивитися півсезону серіалу кухня: з одного боку цікавий серіал, а з іншого хай пробачать мене "Друзі". Особливо ти, Джої, і ти, Фібі. Я буду сподіватися, що масажистка з серіалу зможе підкорити гнів супержінки на мене за невиправне діяння-зраду і не стане спалювати мені мозок самою лише силою думки.
Хочу звернутися до всіх моїх співвітчизників, які ще тільки мають здоровий глузд і сім'я ясності розуму: рулет із смородиною та білим кремом на вершечку, який подають у "пекарі", можна було б кинути богу Анубісу у потойбічний світ. Хоча, гадаю, Анубіс би розсверепів, бо ніхто ще ніколи не пригощав його настільки сумними смаколиХами.
І ось тут нам знадобиться Фібі, що буде "рвати і метати" усе, що тільки побачить, проклинаючи це "усе" найбільш несподіваними словами. Її можно буде познайомити з Анубісом... Найбільш вірогідно, що ці двоє знайдуть спільну мову, бо не буде ж Фібі чіпати істоту з головою шакала. Ну, а Анубіс, побачивши людину-супермена скоріше за все стримає свій запал. Був там один випадок із Фантомасом... Шакал якось бачив того Фантомаса, коли той потрапив у потойбічний світ.
"Теорія великого вибуху" відкрилася для мене досить несподівано. І, я думаю, надовго.
Я почав відчувати, що мої роздуми схожі на роздуми Шелдона. Ну, й зануда я :)
Ефект Доплера, товариші! Прямо перед вами. (Зануда бісів.)
І, звичайно, я не можу не згадати, описуючи два тижня з мого життя, ще зовсім не закінчену історію з історієї України. Щиро кажучи, історія держави, у якій я народився, цікавіша, ніж я думав на початку минулого тижня. Чого тільки вартий Скоропадський! Та про це можна й окремо.
Гадаю, 500 сторінок з 660 за тиждень - не так вже й погано. Не дисертація про елементарні частки, звичайно, та я собою задоволений. І задоволений не обсягом, а тим, що таки запам'ятовую те, що читаю. Я щиро впевнений, що якщо інформація для тебе цікава, то її буде легше запам'ятовувати. Хоча і не досить швидко.
Хай пробачать мене литовці та поляки, але я ніяк не можу логічно пов'язати в один єдиний ланцюг події 14-початку 16 століть. Хоча, зважаючи на політику тогочасних володарів територій України, було б краще не запам'ятовувати ті жахи лихоліття. Феодали чортові. Хай їм грець на вухо впАде!
Я не впевнений, що якось наважусь прочитати цю товкотнечу літер і ком у цій публікації ще раз, але пригадування того, що було у моєму житті, наповнює мене почуттями і підштовхує на роздуми. І хоча тут я нічого не напишу про суб'єкти, що стикаються зі мною кожен день і, буває, не так вже й часто, змушений із радістю сказати, що не об'єкт створює почуття щодо суб'єкта, а навпаки, суб'єкт створює усю важливість об'єкта.
Два тижні промайнули, як реклама на "ICTV". Там іноді справа зверху з'являється лінійка, що вказує, скільки часу залишилося до кінця реклами: я це помітив раптово. І з тих пір дивлюсь цей канал тільки під час реклами, бо та лінієчка цікаво анімована.
І, підсумовуючи себе і своє існування за два тижні (нічого собі термін!), я можу сказати, що хворіти не айс, але льодяний молочний коктейль в маку досить смачний, але не смачніший за домашній, що "Іван Васильович змінює професію" - напрочуд весела комедія...
І справді, я, хоч і зрідка дивлюсь радянські фільми, та маю визнати, що комедії у СРСР створювалися масово-смішні і елегантно гумористично (та маю ж я досвід у перегляді комедій! Хоча, ні, не маю).
Ще можу авторитетно заявити Вам, що з усіх літачків, найкраще літав найпростіший, той, що я вмів робити ще з часів свого дитячого дитинства. І це мене трохи засмутило, бо насправді складати ці довбані літачки не так вже й легко, особливо, якщо у Вас клітини рук мають схожий з моїми клітинами рук код ДНК.
Я вже й не дуже пам'ятаю, коли то було, але дивно-дивним чином в мене вийшло продивитися півсезону серіалу кухня: з одного боку цікавий серіал, а з іншого хай пробачать мене "Друзі". Особливо ти, Джої, і ти, Фібі. Я буду сподіватися, що масажистка з серіалу зможе підкорити гнів супержінки на мене за невиправне діяння-зраду і не стане спалювати мені мозок самою лише силою думки.
Хочу звернутися до всіх моїх співвітчизників, які ще тільки мають здоровий глузд і сім'я ясності розуму: рулет із смородиною та білим кремом на вершечку, який подають у "пекарі", можна було б кинути богу Анубісу у потойбічний світ. Хоча, гадаю, Анубіс би розсверепів, бо ніхто ще ніколи не пригощав його настільки сумними смаколиХами.
І ось тут нам знадобиться Фібі, що буде "рвати і метати" усе, що тільки побачить, проклинаючи це "усе" найбільш несподіваними словами. Її можно буде познайомити з Анубісом... Найбільш вірогідно, що ці двоє знайдуть спільну мову, бо не буде ж Фібі чіпати істоту з головою шакала. Ну, а Анубіс, побачивши людину-супермена скоріше за все стримає свій запал. Був там один випадок із Фантомасом... Шакал якось бачив того Фантомаса, коли той потрапив у потойбічний світ.
"Теорія великого вибуху" відкрилася для мене досить несподівано. І, я думаю, надовго.
Я почав відчувати, що мої роздуми схожі на роздуми Шелдона. Ну, й зануда я :)
І, звичайно, я не можу не згадати, описуючи два тижня з мого життя, ще зовсім не закінчену історію з історієї України. Щиро кажучи, історія держави, у якій я народився, цікавіша, ніж я думав на початку минулого тижня. Чого тільки вартий Скоропадський! Та про це можна й окремо.
Гадаю, 500 сторінок з 660 за тиждень - не так вже й погано. Не дисертація про елементарні частки, звичайно, та я собою задоволений. І задоволений не обсягом, а тим, що таки запам'ятовую те, що читаю. Я щиро впевнений, що якщо інформація для тебе цікава, то її буде легше запам'ятовувати. Хоча і не досить швидко.
Хай пробачать мене литовці та поляки, але я ніяк не можу логічно пов'язати в один єдиний ланцюг події 14-початку 16 століть. Хоча, зважаючи на політику тогочасних володарів територій України, було б краще не запам'ятовувати ті жахи лихоліття. Феодали чортові. Хай їм грець на вухо впАде!
Я не впевнений, що якось наважусь прочитати цю товкотнечу літер і ком у цій публікації ще раз, але пригадування того, що було у моєму житті, наповнює мене почуттями і підштовхує на роздуми. І хоча тут я нічого не напишу про суб'єкти, що стикаються зі мною кожен день і, буває, не так вже й часто, змушений із радістю сказати, що не об'єкт створює почуття щодо суб'єкта, а навпаки, суб'єкт створює усю важливість об'єкта.
Комментариев нет:
Отправить комментарий