Short Messaging Service

Служба коротких повідомлень, мабуть, на те і є службою саме коротких повідомлень.

Ти так звик набирати тонни смс-ів, що вже й не помічаєш, зізнайся, як твої думки автоматично зменшуються у розмірі, в просторі і на площині до жалюгідних 70*n символів кирилицею, де n – натуральне число, що вказує на кількість порцій смс у одному повідомленні. Частіше за все при n більше 5 я починаю відчувати не те щоб дискомфорт, але приблизно аморальні почуття, ніби я не поступився місцем викопному динозаврові віком близько тих самих 70 мільйонів років у метро.

А справа не в тому, що я використовую свої невідʼємні права на короткі повідомлення (так-так, це таке ж природнє право, як і право на життя і свободу особистості) не за призначенням, а скоріше у тому, що мій мобільний оператор або телефон обожнюють робити аплікації із СМС. Відіслав повідомлення із пяти порцій – до адресата (зрозуміло якого, звичайно, так?), який не куштував сьогодні ані кроля, ані квасолі, а дійшло щось типу «Доброе уткурсивная функция постепенно урощает свну что?», але масштабами у пʼять повідомлень.

         От тобі й на! А ти так, так вигадливо і старанно розмальовував свою розповідь, підбирав найсмаженіші епітети, найдивніші гіперболізації і використовував, словом, увесь той недоторканний запас моцної сили-силищі тих дивовижних художніх засобів, які ти засвоїв з уроків російської…

         І ось ти вже відчуваєш увесь тягар цієї, не побоюсь цих слів, непоправної трагедії, бо відчуваєш, що твій смачний жарт із тріском провалився крізь надра повторно надісланого повідомлення, ось ти вже бʼєшся в істериці, кричиш у відчаї, плачеш, потім розводиш руками у повітря, сідаєш під стінкою і обіймаєш улюблену подушку, і взагалі, якщо коротко, почуваєшься, ніби безмовний жирний тюлень, що потрапив у пастку до… ну, такого хижака, з пастки якого неможливо вибратися, залишившись притомним. Та що там притомним! Живим.

         Особисто мій емоційний стан у моменти такого розпачу не дає мені зрозуміти дещо більш реальне і просте: через усі ці хворобливо короткі текстові повідомлення, хоч СМС, хоч вконтакті, ми звикли урізати свої думки до рівня трирічних діток (якщо мій читач є трирічною дитиною, хочу принести йому свої вибачення; тут порівняння із соціальною групою трирічних дітей не має нести образливий характер для вищезгаданих).

         Хіба ж можуть години і години смс-чатів замінити бодай хвильку живого, відкритого спілкування без обмежень на розмір фраз?

         Хіба ж хоч би який трактат моїх думок у формі текстових повідомлень зможе передати більше байту моїх емоцій?

         Хіба ти хочеш перетворитися на безмовну людину з дуже розвинутими суглобами пальців рук, як лівої, так і правої?

        

         Розмовляйте, люди, до тих пір, поки ваші голосові звʼязки в змозі видавати бодай найнезрозуміліші звуки. А якщо будете забагато писати шаблонних літер на комп'ютері, прийде сіренький вовчок, та й ухопить за руки, відгризвючи ваші бридкі пальці. І вам залишиться тільки розмовляти. 

Література (3 години на тиждень)

Зовсім неважливо, якого ж саме біса ти, учень Харківського радіотехнічного технікуму, проводиш три години на тиждень у аудиторіях-катувальнях, де з тебе вибивають усі зачатки конструктивного мислення. Зовсім неважливо, що твої однолітки висиджують яйця під собою на тих самих уроках лише двічі по годині, якщо навчаються у школах. Зовсім неважливо навіть те, що ти вступив до технікуму вчитися програмуванню і комп'ютерним наукам, а не літературі України.
Зовсім неважливо, що викладач змушений вигадувати кожної пари "найщиріші" слова про кожного (чуєш? Кожного!) письменника, хоча б і найнепримітнішого. Мабуть, про мертвих або добре, або ж нічого.

Гончар - один із найвидатніших українських письменників. У своїх творах митець порушує пекучі проблеми життя, а найбільше - проблеми духовності. 

Стус - відомий поет, перекладач, пророк, провісник, мученик, доля якого дуже нагадує долю Шевченка.

Особливістю поетичного світу Драча є його постійний безупинний рух, змінність, розвиток. Він не створює власних традицій, не знає самоповторів, йде до недосяжних обріїв досконалості.

Павличко - видатний український поет, критик, літературознавець, перекладач і публіцист, якому судився нелегкий шлях.

Це все зовсім неважливо.

Важливо, що ти тепер повний гуманітарій із своєю укрліт, що єдине, що ти можеш сказати про всю українську літературу, це: "У всіх письменників доля схожа на доля Шевченка, а доля самого Шевченка важка і складна. Тарас Григоворович - великий і видатний поет. Як умру, то поховайте мене на могилі."

Міністерство української літератури, нудоти і адміністративних директив, запам'ятайте лиш одне: якщо мені з шести років до вісімнадцяти розповідати про "видатних українських поетів і письменників", я не почну любити України більше від того, скоріше - почну ненавидіти, бо я хотів почитати щось для мого віку і світосприйняття, а мені товдичать про складну долю українського народу.
Про ту долю я знаю дещо з книжок по історії і щиро співчуваю усім, хто брав участь у тій "складній долі".

Мені, чесно кажучи, подобається українська література, але у те коло, що відхрещено для мене від жаху укрліт шкільної входить невелика кількість книжечок.


Важливо лише те, що Сосюра написав "Третю роту".

 

Let me see: four times five is twelve, and fouк times six is thirteen, and four times seven is-oh dear! I shall never get to twenty at that rate!

 "Alice's adventures in wonderland", Alice.

Люба Алісо, якби ж ти таки знала, як мені згодиться твоє вміння вираховувати результат множення одноцифрових чисел у різних системах числення. І хай горить у вогні будь-хто, котрий піддасть сумніву правильність обчислень Аліси...

Так, Аліса вже використала 18-знакову систему ліку, а також 21-знакову. Тоді, висловлюючи досить просту, проте ненаукову думку, можна було б припустити, що Аліса використовує арифметичну прогресію у зміні знаковості систем. d=a2-a1=21-18=3. Тоді, наступною системою, використаною Алісою, буде 24-знакова.
Виразимо 28 у 24-знаковій системі числення: 28=1*24^1+4*24^0. Отже, 28, виражене у десятковій системі, дорівнюватиме 14 у двадцятичотирьох знаковій.

Аліса була надзвичайно обурена тим, що таким способом ніколи не дорахує до двадцяти. 

Цього не станеться через те, що для отримання хоча б 19 доведеться множити 4 на спеціальний знак, що замінює однією цифрою-знаком число 12 з десятизнакової системі ліку, а потім переводити 48 у систему, що використовує 39 знаків.
48=1*39^1+9*39^0=19(39).

Якщо, зберігаючи послідовність, додавати до знаковості системи 3 одиниці, то виходить, що нам знадобиться система із 42 знаками для отримання відповіді 4*Х=20.
З іншого боку, другий множник (крім четвірки) постійно збільшується на одницю, отже, в даному виразі другий множник має дорівнювати 13.
Перевіримо: 4*13=52 у десятковій системі числення.
Згідно з уже побудованим алгоритмом, необхідно виразити 52 у системі з основою 42.
52=1А (А=10 десятизнаковою системою) = 1 10. Число 1 10 = 1А ніяким чином не може дорівнювати 20, оскільки тут "10" не є десяткою у розумінні 42 знакової системи. Така система використає певний символ, щоб замінити запис у два знаки одним знаком. Тому я запропонував за прикладом 16-знакової символ А.

Виходить, що послідовність руйнується після отримання результату 4*12=19.
Тоді виходить, що Аліса і справді має рацію. Вона на диво розумна як для свого віку. 

Браво, Льюїс Керрол. Ви творите дива. Рік тому я б думав, що Аліса просто не вміє рахувати...

Цікаво, яка кількість пісень і музичних композицій існує на світі. Навіть не так, поняття "світ" можна звузити до "Землі"... Скільки різних тем обіграють у композитори і творці того, що ми називаємо музикою!
Тому зовсім не дивно, що пісня стала фактично супутницею людського буття: люди співали, працюючи в полі, граючи весілля; співали просто так; співали про кохання, війни, мир і сім'ю, класових ворогів і друзів. Сьогодні ми не розуміємо, яким важливим елементом життя був спів. Я особисто звик слухати музику з невеликих ракушок, що приєднані до спеціальної штуковини із формою паралелепіпеда. Так, цей паралелепіпед є для мене охоронцем моїх найулюбленіших пісень і доріжок, а також мого листування. Воно зберігається у цій коробочці, бо не здатно повністю перекочувати у пам'ять моєї голови, прихопивши всі деталі і послідовність викладу фраз і зворотів, що змушують мене почуватися щасливим ще раз, ще якравіше і глибше, ще ван мор тайм.

А музику я слухаю тоді, коли хочу підсилити внутрішні емоції і переживання. Так от сьогодні будь-яка пісня буде лише тихим невідповідним шумом, що намагається своїм пафосом затьмарити мою зіткану з золотих почуттів власну пісню...

.Я живу 

Юпітер

Взагалі, Юпітер - планета. Для вас багато яких планет є важливими сьогодні і зараз, цього моменту? 

Зрозуміло, що усі планети, як і професії, важливі, усі професії потрібні. Без дріб'язкового Нептуна усі орбіти планет Сонячної Системи зазнали б серйозних змін, що, можливо, призвело б до невиправних наслідків...

Дивно, але ще жодна планета, жодна зірка, жодна крапка у нічному безмарному небі, жоден увімкнений ліхтарик над темною тканиною, розтягнутою над горизонтом кожного з нас, землян, ніколи не був вартий для мене хвилин зо десять цілковитого мовчання, а згодом - теплих і приємних спогадів вперемішку із наївними дитячими мріями. 

Яке дивне слово "мрія". Воно просякнуто дитинством, небом, молочним коктейлем і торгівельною маркою, під якою продавалися й купувалися тисячі літрів вишневого соку, який мені так подобався. Цинічно й дико, але ті буржуї торгували мрією - однією єдиної для всіх та різною для кожного...

 Російська мова аж ніяк не може передати усієї глибини цього визначення. "Мечта". Що це таке? Ніби спльовуєш, говорячи про мрію російським еквівалентом. Я не хочу сказати, що російська мова не передає усю глибину почуттів щодо мрії. Просто моя рідна російська "запопсувала" це слово і вивітрила для мене увесь сенс його існування. Ну, "мечта", то й що... Але є Мрія... Ще дитячіша і наївніша, безтурботніша, глибша і простіша.

Юпітере, до тебе, друже, у кращому випадку близько 689 мільйонів кілометрів. При такому розкладі, якби я був фотоном, я долетів до тебе за 38 із дзьобиком хвилин, а потім ще за 38 - назад. Враховуючи, що швидкість думки, виходячи з моєї ненаукової алогічної здогадки, приблизно дорівнює швидкості світла, можна сказати, що я міг би надсилати на Землю із Землі те, що хотів би надіслати: флуктуації моєї нервової системи.
З'являється доволі принципове і правильне питання: якого біса ти будеш надсилати дивним дивом meditation and thoughts from your home planet to your home planet through Jupiter? Навіщо і задля чого?
На це питання я знаю відповідь. Вона криється десь між нунчаками з "Черепашок Ніндзя", замерзлим ганком, чаєм з імбирем, 204-им маршрутним таксі-ведмедем-кашалотом і шапкою з бубоном, що у темноті ввижається мені просто мохромного кольору.

Ах, точно, люди винайшли смс, дзвінки і листування...

 

 

Коли навколо.

Знаєте, що? 

Коли буває від усіх

Ховаю я себе за грати -

Чомусь так хочется мені

Твою безмежність відчувати.

Насправді для мене ти всього лише плід моєї уяви. Ти - уявний ідеалізований символ і водночас образ, існування якого може завдячувати за своє життя лише особливостям моєї психологічної будови. У житті ти, якщо і є, то зовсім не такий, хоча й не менш чутливий і прекрасний гвинтик мого колеса, в якому я біжу, і треба зауважити, досить щасливо біжу.
Так не щезай, бо твоя безмежність у такому разі заповниться за законами фізики найбільш близькими за просторовим положенням тілами і речовинами. А хто ж його точно знає, що там поряд із тобою в моїй голові? 

Повітряно легко і напрочуд тихо, чуттєво і щиро, глибоко і просто.

Дякую, Святославе, за Ваші пісні. 

А саме ця допомагає витягнути з вузької безодні те найглбинніше, що лежить під товстим шаром необережно скинутих мною у свою тісну душу почуттів. І нехай, витягнувши те саме найглибинніше, моя душа перекопошиться і спалахне...

II,III тижні року

Як я собі і обіцяв, "сповідуюсь" усеосяжному блогспоту. Ну, і нехай не так вже й часто, як хотілося б, але це краще, ніж нічого.

Два тижні промайнули, як реклама на "ICTV". Там іноді справа зверху з'являється лінійка, що вказує, скільки часу залишилося до кінця реклами: я це помітив раптово. І з тих пір дивлюсь цей канал тільки під час реклами, бо та лінієчка цікаво анімована.

І, підсумовуючи себе і своє існування за два тижні (нічого собі термін!), я можу сказати, що хворіти не айс, але льодяний молочний коктейль в маку досить смачний, але не смачніший за домашній, що "Іван Васильович змінює професію" - напрочуд весела комедія...
І справді, я, хоч і зрідка дивлюсь радянські фільми, та маю визнати, що комедії у СРСР створювалися масово-смішні і елегантно гумористично (та маю ж я досвід у перегляді комедій! Хоча, ні, не маю).

Ты пошто боярыню обидел, смерд?!

Ще можу авторитетно заявити Вам, що з усіх літачків, найкраще літав найпростіший, той, що я вмів робити ще з часів свого дитячого дитинства. І це мене трохи засмутило, бо насправді складати ці довбані літачки не так вже й легко, особливо, якщо у Вас клітини рук мають схожий з моїми клітинами рук код ДНК.

Я вже й не дуже пам'ятаю, коли то було, але дивно-дивним чином в мене вийшло продивитися півсезону серіалу кухня: з одного боку цікавий серіал, а з іншого хай пробачать мене "Друзі". Особливо ти, Джої, і ти, Фібі. Я буду сподіватися, що масажистка з серіалу зможе підкорити гнів супержінки на мене за невиправне діяння-зраду і не стане спалювати мені мозок самою лише силою думки.

Хочу звернутися до всіх моїх співвітчизників, які ще тільки мають здоровий глузд і сім'я ясності розуму: рулет із смородиною та білим кремом на вершечку, який подають у "пекарі", можна було б кинути богу Анубісу у потойбічний світ. Хоча, гадаю, Анубіс би розсверепів, бо ніхто ще ніколи не пригощав його настільки сумними смаколиХами.
І ось тут нам знадобиться Фібі, що буде "рвати і метати" усе, що тільки побачить, проклинаючи це "усе" найбільш несподіваними словами. Її можно буде познайомити з Анубісом... Найбільш вірогідно, що ці двоє знайдуть спільну мову, бо не буде ж Фібі чіпати істоту з головою шакала. Ну, а Анубіс, побачивши людину-супермена скоріше за все стримає свій запал. Був там один випадок із Фантомасом... Шакал якось бачив того Фантомаса, коли той потрапив у потойбічний світ.

"Теорія великого вибуху" відкрилася для мене досить несподівано. І, я думаю, надовго.
Я почав відчувати, що мої роздуми схожі на роздуми Шелдона. Ну, й зануда я :)

Ефект Доплера, товариші! Прямо перед вами. (Зануда бісів.)

І, звичайно, я не можу не згадати, описуючи два тижня з мого життя,  ще зовсім не закінчену історію з історієї України. Щиро кажучи, історія держави, у якій я народився, цікавіша, ніж я думав на початку минулого тижня. Чого тільки вартий Скоропадський! Та про це можна й окремо.
Гадаю, 500 сторінок з 660 за тиждень - не так вже й погано. Не дисертація про елементарні частки, звичайно, та я собою задоволений. І задоволений не обсягом, а тим, що таки запам'ятовую те, що читаю. Я щиро впевнений, що якщо інформація для тебе цікава, то її буде легше запам'ятовувати. Хоча і не досить швидко.
Хай пробачать мене литовці та поляки, але я ніяк не можу логічно пов'язати в один єдиний ланцюг події 14-початку 16 століть. Хоча, зважаючи на політику тогочасних володарів територій України, було б краще не запам'ятовувати ті жахи лихоліття. Феодали чортові. Хай їм грець на вухо впАде!


Я не впевнений, що якось наважусь прочитати цю товкотнечу літер і ком у цій публікації ще раз, але пригадування того, що було у моєму житті, наповнює мене почуттями і підштовхує на роздуми. І хоча тут я нічого не напишу про суб'єкти, що стикаються зі мною кожен день і, буває, не так вже й часто, змушений із радістю сказати, що не об'єкт створює почуття щодо суб'єкта, а навпаки, суб'єкт створює усю важливість об'єкта.