Служба коротких повідомлень, мабуть, на те і є службою саме коротких повідомлень.
Ти так звик набирати тонни смс-ів, що вже й не помічаєш, зізнайся, як твої думки автоматично зменшуються у розмірі, в просторі і на площині до жалюгідних 70*n символів кирилицею, де n – натуральне число, що вказує на кількість порцій смс у одному повідомленні. Частіше за все при n більше 5 я починаю відчувати не те щоб дискомфорт, але приблизно аморальні почуття, ніби я не поступився місцем викопному динозаврові віком близько тих самих 70 мільйонів років у метро.
А справа не в тому, що я використовую свої невідʼємні права на короткі повідомлення (так-так, це таке ж природнє право, як і право на життя і свободу особистості) не за призначенням, а скоріше у тому, що мій мобільний оператор або телефон обожнюють робити аплікації із СМС. Відіслав повідомлення із пяти порцій – до адресата (зрозуміло якого, звичайно, так?), який не куштував сьогодні ані кроля, ані квасолі, а дійшло щось типу «Доброе уткурсивная функция постепенно урощает свну что?», але масштабами у пʼять повідомлень.
От тобі й на! А ти так, так вигадливо і старанно розмальовував свою розповідь, підбирав найсмаженіші епітети, найдивніші гіперболізації і використовував, словом, увесь той недоторканний запас моцної сили-силищі тих дивовижних художніх засобів, які ти засвоїв з уроків російської…
І ось ти вже відчуваєш увесь тягар цієї, не побоюсь цих слів, непоправної трагедії, бо відчуваєш, що твій смачний жарт із тріском провалився крізь надра повторно надісланого повідомлення, ось ти вже бʼєшся в істериці, кричиш у відчаї, плачеш, потім розводиш руками у повітря, сідаєш під стінкою і обіймаєш улюблену подушку, і взагалі, якщо коротко, почуваєшься, ніби безмовний жирний тюлень, що потрапив у пастку до… ну, такого хижака, з пастки якого неможливо вибратися, залишившись притомним. Та що там притомним! Живим.
Особисто мій емоційний стан у моменти такого розпачу не дає мені зрозуміти дещо більш реальне і просте: через усі ці хворобливо короткі текстові повідомлення, хоч СМС, хоч вконтакті, ми звикли урізати свої думки до рівня трирічних діток (якщо мій читач є трирічною дитиною, хочу принести йому свої вибачення; тут порівняння із соціальною групою трирічних дітей не має нести образливий характер для вищезгаданих).
Хіба ж можуть години і години смс-чатів замінити бодай хвильку живого, відкритого спілкування без обмежень на розмір фраз?
Хіба ж хоч би який трактат моїх думок у формі текстових повідомлень зможе передати більше байту моїх емоцій?
Хіба ти хочеш перетворитися на безмовну людину з дуже розвинутими суглобами пальців рук, як лівої, так і правої?
Розмовляйте, люди, до тих пір, поки ваші голосові звʼязки в змозі видавати бодай найнезрозуміліші звуки. А якщо будете забагато писати шаблонних літер на комп'ютері, прийде сіренький вовчок, та й ухопить за руки, відгризвючи ваші бридкі пальці. І вам залишиться тільки розмовляти.
