Дякую за все.

Це було дивовижно, неймовірно, класно, неповторно, божественно, напрочуд захопливо і просто кайфово! Концерт проекта "Брюссель" (чи "Брюсель":) у Харкові 24 квітня пройшов якомога вдало.
Усі пісні їхнього альбому вже були прослухані мною не раз, але це не завадило мені отримати безмежне задоволення, автограф від Сергія Бабкіна (хоч я й не фетішист :D), і фотографію із тим же самим Сергієм.
Дякую за кач. Дякую за драйв. Дякую за пісню "Де я?". Дякую за "Привабливу луну". Дякую за "Зелений чай". Дякую, "Брюссель".

Це надовго зі мною:

-"Адреналін, підіймайся з колін..." 


-"Чую, взяв би найвище "фа", але не вистачить грифа..."


-"...Але кав'яр замість латте ...п'є зелений чай..."


-"Коли з тобою, то моє серце не болить."


-"В останній момент так хочеться слів. Живи, як вода у пустелі."

"Д"

Каліграфія й справді не для мене.

Сьогодні. Зараз.

Як же часто ми чогось чекаємо! Наступну суботу, неділю, п'ятницю... Наступні канікули, літо. Чекаємо, коли ми подорослішаємо, чекаємо бути вільними, чекаємо щастя, чекаємо кращого.

Припиняймо! Життя невпинне ( Чи як там у рекламі чаю Tess казали?). Немає сенсу чекати наступного дня, бо проходить сьогодення.  І що ми потім отримаємо?
Зараз ми чекаємо кінця школи. Потім будемо чекати закінчення університету. Буде нам 40, а ми  чекатимемо наступну зарплату, щоб купити нову мікрохвильовку, і ненавидіти свою роботу...
У погоні за майбутнім важливо не забувати деталі, що проходять повз.


Ми якось не так живемо. Але це не біда. Біда в тому, що ми так звикли. Знайди щось цікаве; намалюй картину, послухай пісню, випий кави, подивись фільм, подзвони друзям, займайся спортом, допоможи батькам...




Маю надію сподіватися, що і до того ми звикнемо, живучи тепер вже яскравіше.

Вперше тут.

І не знаю, як почати. Почну просто.

Іде п'ятнадцята моя зима, 

Ще справ багато, зроблено ж - раз-два.

Почати б з чого? Та, мабуть, з нуля,

З "привіту" розпочну своє нове життя.

Нове життя, тобі, - то не проста вже штука,

Потрібно буть рішучим і зовсім не колючим.

Покинуть мусиш те, що просто мука,

Забравши те і тих, що гарного було.

І я покину тих, хто каже за спиною,

Не знаючи, "що","де","коли" й "до чого".

Авжеж, і сам робив я так давно,

Але, ти знаєш, то давно й було.

Ні, я залишу тих, хто був завжди
Зі мною всюди, може й не весь час.

Тих, хто завжди цінив мене... зажди,

Ще й тих, що дзвонять - знайдуть час.

Моїх близьких, що роблять добрі речі - 

Гадають, думають, говорять: "А до речі,

Ти їв сьогодні? Піди вдягнись тепліше!

Зробив домашку? Йди в магазин скоріше!

Пробачте мене, мої добрі люди, 

Кохаю вас,  змінитися готов.

Я буду іншим... весь час, усюди,

Мабуть, то час такий прийшов.

То, може, не таке й нове життя:

Ім'я все те ж, і серце не в тіні.

Однак, з "привіту" розпочну його я,

А там, як вийде... Вір мені.